У феодальні часи фехтування вважалося центром самурайських військових мистецтв. Інші мистецтва, такі, як метання спису, стрільба з лука і рукопашний бій були вторинними відносно центрального мистецтва. За винятком піхотинців (новачків з села, яким надавались мінімальні тренування), всі самураї навчались фехтуванню і також спеціалізувались у стрільбі з лука, або в інших дисциплінах.

Cінкендо може вважатися унікальним, всебічним об’єднанням технік і принципів, запозичених з інших шанованих мистецтв. Найсильніші принципи різних військових стилів об’єднанні в курс навчання:

• Кендо – швидкі переміщення та контрудари
• Яґю Сінкаґе-рю і Касіма Сін-рю – напружені тренування
• Дзікен-рю – сильні удари
• Йорікен Баттодзюцу – швидкі і точні тамесіґірі
• Айкідо і Рюкю Кобудо – плавні переміщення тіла Сінкендо є сучасним військовим мистецтвом, на яке надихнула 1200-річна самурайська історія і «бусі дамасі» (дух воїна). З фізичної точки зору, техніка Сінкендо взята з практичних методів, використовуваних самураєм (бусі). Однак, додатково, у списку є також незліченна кількість глибших технік, які можна виявляти завдяки сюґьо (серйозному або суворому) підходу до тренування. Це включає різні методи вдосконалення думки і духу для серйознішого і кориснішого керування життям, покращення відношення до природи та існуючих речей, сприяння миру.

  Мета Сінкендо – розвиток думки і тіла під час вивчення мистецтва з подальшим застосуванням цього вчення і філософії в щоденному житті. Серйозні тренування дають змогу знайти правильний шлях, використовуючи життєву спритність, передбачену на глибшому рівні навчання.

  В Японії робити щось як «Сінкен» розуміється, як прагнення робити щиро та серйозно із зусиллям. Це – головна причина вибору назви Сінкендо.

  Сінкендо має декілька перекладів, які залежать від кандзі (написання ієрогліфами), які використовуються для зображення різних характеристик. Сінкен – так називають японський меч; проте, сін також може означати правду чи серйозність у життєвих заняттях і тренуваннях; сін може означати думку і дух. Сін також означає Бог в значенні поваги до нашого світу і природи і підтримки миру у світі.

  Тренування поділяються на основні, проміжні і підвищеної складності, і підкреслюють чітку техніку і безпеку, оскільки меч дбає про правильний етикет. У розуміння етикету входять не тільки відповідні манери під час проведення публічних демонстрацій і тренувань в додзьо, але також взаємовідносини з собою, іншими та природою.

  Сінкендо однаково підкреслює п’ять важливих аспектів фехтування:

• Субурі (махи) застосовує тайсабакі (кругові переміщення), асісабакі (переміщення ніг), кенсабакі (переміщення меча) і тоходзюсінхо (десять основних методів меча).
• Баттохо (методи витягання) об’єднані в техніки Гохо Баттохо і наголошують на витяганні і вкладанні меча з різних напрямків.
• Танренґата (одиночна форма) використовує субурі в різних формах для вивчення різних типів переміщень ніг, тіла, обертальних переміщень, скручувань стегон, кругових переміщень, центральної стійки тіла.
• Таціуці (спаринг) додає елемент реальності і допомагає двом особам досягнути відчуття гармонії і синхронності через регулювання дистанції, енергії, ритму, сили і швидкості техніки.
• Тамесіґірі (тест на рубання) використовує тоходзіссінхо (пояснюється в розділі тамесіґірі) для практичного розуміння принципів, таких, як хасудзі (кут леза), тацісудзі (кут махів мечем) і теноуці (стискання).

Учні в Сінкендо поділяються на сейто (звичайний рівень), десі (послідовник) і кякубун (вчителі інших стилів, які б хотіли тренуватися). В Сінкендо система данів/кю рівнів не використовується. Сертифікат переважно базується на старій системі рівнів, запозиченій з феодальної ери. Тому почесний рівень дану не надається.

Обата Соке вчить: «Виявляй товариськість через тренування Сінкендо, і завдяки цим тренуванням навчися дбати про інших і поважати старших. Наполегливість і відчуття цілісності слід теж впроваджувати в щоденну діяльність, а не тільки зберігати для тренувань у додзьо».